Final Fantasy VII Remake стала одним з перших по справжньому великих портів для Nintendo Switch 2, якщо не зважати на стартову лінійку з Cyberpunk 2077, Star Wars Outlaws та кількома іншими проєктами.
Ця гра зуміла по справжньому здивувати багатьох і навіть більше ніж деякі інші порти. Тут нас зустрічає цілком пристойна графіка та візуальний стан поряд з захопливою історією та геймплеєм.
У моєму випадку сукупність цих факторів призвела до того, що Final Fantasy VII Remake стала першою грою, яку я пройшов на своїй новій Nintendo Switch 2. Окрім цього це була й моя перша пройдена JRPG. Тож я опинився у ролі новачка одразу з кількох боків: як власник нової консолі Nintendo, як гравець, що вперше занурюється в японські рольові ігри, і як людина, яка лише починає знайомство зі світом Final Fantasy VII.
Саме тому цей досвід для мене став особливим і, ймовірно, таким, що запам’ятається надовго. Головне, що він виявився вдалим завдяки поєднанню Switch 2 та Final Fantasy VII Remake.
Я довго вагався, чи варто переходити на нову консоль Nintendo, адже для оригінальної Switch ще залишалося чимало ігор. Так само обережно я приглядався й до серії Final Fantasy, яка лякала своїм масштабом і жанром JRPG, що на той момент залишався для мене малознайомим.
У підсумку я вирішив спробувати все одразу — і не прогадав. Післясмак від проходження Final Fantasy VII Remake виявився настільки ж приємним, як і від першого знайомства зі Switch 2.
FFVII Remake залишає по собі дуже дивне, але чіпке відчуття. Здається наче ти й розумієш сюжет у загальних рисах, але постійно поряд є відчуття, що значна його частина проходить повз тебе — з недомовленостями, натяками й провалами, які гра не поспішає закривати.
Зрештою схоже відчуття викликає й Switch 2, яку, здається, ми ще поки що погано розуміємо та не знаємо її справжні можливості.
Сюжет і персонажі: між поясненням і мовчанням
Мені сподобалося у Final Fantasy VII Remake те, що це суто сюжетна гра. Вона буквально бере гравця за руку й веде у потрібному напрямку. Подекуди настільки прямолінійно, що без сорому каже: «Ні, друже, сюди вже не можна. Раніше треба було закупитися зіллям і зброєю, а тепер за сюжетом — лише вперед».
Втім, парадокс у тому, що водночас Final Fantasy VII Remake зовсім не «веде за руку» в питаннях розуміння історії. Особливо якщо ти новачок. Гра радше кидає тебе у світ, де багато ключових подій уже сталися, і пропонує просто прийняти це як факт — без пояснень і довгих вступів.
Для фанатів оригіналу це, ймовірно, працює інакше, але для новачка перетворюється у постійне балансування між інтересом і легким нерозумінням, між відчуттям наче ти усе розумієш та моментами коли виникає питання: «А що взагалі відбувається і хто всі ці люди навколо?».
Говорячи про «людей навколо», хочу окремо зупинитися на деяких персонажах, адже за частину з них нам безпосередньо доводиться грати. І тут ситуація двояка. З одного боку, є герої, яких у цілому розкривають і дозволяють зрозуміти, ким вони є. З іншого є ті, кому не вистачило «екранного часу», або ж персонажі, що залишаються у свідомо витриманому ореолі загадковості.
Найбільш цілісно поданою в цьому плані виглядає Аеріт. Її значущість, роль у світі та загальну таємничість розкривають поступово й досить послідовно. Завдяки цьому за Аеріт легко спостерігати й розуміти її місце в історії, навіть якщо ти зовсім не знайомий із бекграундом серії.
Баррет це уже інша історія. Він доволі типажний, але водночас надзвичайно зрозумілий персонаж. Ідейний, різкий, емоційний, з чіткою мотивацією у вигляді любові до доньки — він не потребує глибокого занурення або складних пояснень. Баррет працює як архетип, і найголовніше, що працює добре.
З Тіфою ситуація значно складніша. На початку гри окреслюють її зв’язок із Клаудом, натякають на спільне минуле, але згодом цей напрямок розвитку ніби зависає. Відчувається, що між ними є щось важливе, однак гра не квапиться це проговорювати або розвивати — принаймні в межах Remake. Тому у процесі проходження Тіфа для мене поступово перетворилася з сюжетно цікавого персонажа на радше функціональну бойову одиницю — умовного «танка» у битвах.
Клауд же залишається майже суцільною загадкою. Мовчазний, відсторонений, «крутий солдат», навколо якого постійно виникають флешбеки та видіння. Хто він насправді, чому з ним це відбувається, ким є Сефірот і яке місце він займає в цій історії, а також хто такий Зак, що з’являється пізніше й виглядає підозріло схожим на Клауда — питань багато, а відповідей майже немає. Втім, тут є важливий нюанс: ця загадковість виникає не через погано поданий сюжет. Це радше ореол таємниці, який, навпаки, провокує бажання розібратися в деталях і зрозуміти всі контексти.
Буфонада, хаос і меланхолія
Однією з найбільш несподіваних рис Final Fantasy VII Remake для мене став її тон. Гра постійно стрибає між серйозною драмою, абсурдними моментами, гротеском і майже театральною буфонадою. Водночас саме це тримало мене «в тонусі» весь час. Я просто не встигав втомитися від гри. Так, геймплейно змін майже не було. Однак щоразу новий контекст, у якому це відбувається мотивував грати далі та не давав часу нудьгувати.
Звісно, я знаю, що дехто критикував сайд-квести у грі. Однак їх не так багато і в цілому вони дозволяють розтягнути задоволення від проходження. Хоча й з врахуванням того, що ремейк розширює вступну частину оригінальної гри навіть я моментами відчував те, як розробники розтягнули, а для когось може здатися, що й затягнули хронометраж. Проте мене це зовсім не засмутило та не змусило покинути прохлдження Final Fantasy VII Remake.
Загалом, щодо тону та атмосфери оповіді та подій, які відбуваються у Final Fantasy VII Remake я у певний момент (це була 9 Глава) знайшов як здається вдалу метафору для всього цього. Іноді це виглядає так, ніби дитина грається всіма своїми іграшками одразу: тут солдати, тут роботи, тут лазери, тут корпоративне зло — усе в одному котлі.
Але парадокс у тому, що за цією строкатістю ховається доволі доросла історія — світ із відчутною тривогою, екологічними мотивами та меланхолійним післясмаком. Саме цей контраст і змушує йти далі, навіть коли ти не до кінця розумієш, що саме відбувається і куди все рухається.
Зрештою, саме меланхолійність цієї гри робить її незабутньою та додає «дорослості». Момент подорожі з Аеріт під трек, що можна послухати нижче для мене просто окупив всю гру. Він подарував не лише ігровий момент, а й пробудив у мені спогади та меланхолійний сум за таким недавнім, але уже недоступним минулим.
Тому зміни тону, якась абсурдність це все наче художні прийоми для такого мистецького пробудження емоції. Зрештою в ігри ми граємо не лише задля чудових механік і графіки, а й незабутніх емоцій. Саме тому ми можемо памʼятати свою першу гру як «найкращу у світі», хоча по факту вона буде надто далекою від цього звання. Однак, якщо вона є теплим спогадом, тоді вона варта усього.
Точка входу JRPG
Final Fantasy VII Remake це не класична JRPG у звичному розумінні. Це було очевидно навіть мені, людині, яка раніше обходила цей жанр десятою дорогою. Проте попри відсутність досвіду я досить легко зчитував головне — гру суттєво «причесали», спростили та адаптували під запити мейнстримної аудиторії.
Зрештою, саме в цьому криється її головна перемога. Вона стає ідеальною точкою входу для тих, хто раніше не ризикнув би витрачати час і гроші на складні японські рольові ігри. Для фанатів «класики» такий відхід від канонів, імовірно, став мінусом, але для мене саме ця суміш екшну в реальному часі з тактичними паузами стала вирішальною. Вона дає ту саму динаміку і темп, які не дозволяють занудьгувати, але водночас залишають місце для роздумів.
Власне, FF7 Remake спрацювала для мене як своєрідний «місток». Після її проходження я помітив, що мій внутрішній бар’єр перед жанром зник. Я вже не так насторожено дивлюся на абревіатуру JRPG і навіть гадаю, що дам шанс уже більш класичним покроковим проєктам.
Це зрештою стало однією з тих трансформацій ігрового смаку, яку я від себе зовсім не очікував до знайомства зі Switch 2.
Технічний стан на Switch 2
Саме технічний стан гри на Switch 2 став тим тригером, що змусив мене звернути увагу на Final Fantasy VII Remake. Коли тримаєш у руках нову консоль, виникає природнє бажання випробувати її межі. Тоді YouTube швидко підхопив мої думки, підкидаючи одне за одним відео з захопленими тестами та оглядами.
Спершу я спробував демоверсію. Я був щиро вражений, що цей «планшет» у моїх руках цілком спокійно видавав гарну картинку та стабільні, плавні 30 FPS. Саме тоді я зрозумів, що Final Fantasy VII Remake стане ідеальним рішенням для мого знайомства зі Switch
Досвід повної гри лише підтвердив перші враження. Гра дійсно тримає стабільну частоту кадрів. За весь час проходження я нарахував лише кілька коротких просадок у найбільш перевантажених моментах, але вони були настільки епізодичними, що жодним чином не зіпсували загального задоволення.
Звісно, див не буває без компромісів. Іноді зображення здається дещо «мильним» і у відкритих локаціях доводиться звикати до помітного блюру. Проте варто зайти у закрите приміщення, як картинка стає чіткою та деталізованою.
Але головне тут інше — портативність. Для мене цей фактор став ключовим. Ця гра уже довгий час доступна на стаціонарних консолях. Однак грати перед телевізором, я не наважувався. Але у портативному форматі гра має свою особливу магію і тому «зайшла» мені максимально органічно.
У підсумку
Чесно кажучи, навіть після фінальних титрів я не можу детально переказати сюжет Final Fantasy VII Remake. Хіба що його загальну, грубу фабулу. Проте разом з цим у мене залишилося щире бажання розібратися в ньому глибше. Хочеться нарешті з’єднати всі ті лінії, контексти й натяки, до яких гра лише обережно підводила.
Final Fantasy VII Remake це та гра, яка в певний момент має «клікнути» — вона дивна, незвична, подекуди гротескна — але якщо це стається, ти просто вимикаєш холодну логіку і приймаєш цей світ з усіма його химерними правилами як належне. Саме в цю мить, коли ти погоджуєшся на умови цієї «дорослої казки», ти й потрапляєш у справжню фантазію.
Тепер я можу сказати, що ні на мить не шкодую, що саме цей проєкт став моїм першим на Switch 2. Гра повністю виправдала свою вартість і остаточно переконала мене, що оновлення консолі від Nintendo було правильним рішенням.
Сама ж Final Fantasy VII Remake це гра, яка не завжди пояснює себе. Вона може мовчати там, де ти чекаєш на відповідь, але вона вперто тримає тебе до останнього. І саме в цій недомовленості, напівнатяках та настроях для мене криється її найбільша цінність.
