На початку XV століття Богемією, тобто Чеським королівством, правив Вацлав IV. Його молодший брат Сигізмунд був королем сусідньої Угорщини. Влада Вацлава була нестійкою: він давно конфліктував із впливовими чеськими панами, які домагалися більшої участі в управлінні країною.
У лютому 1402 року Вацлав передав братові широкі повноваження з управління Богемією. Проте вже за місяць Сигізмунд наказав його заарештувати, а згодом полоненого короля вивезли до Відня. Вацлав залишався законним правителем, але більше не міг керувати країною. Сигізмунд тим часом призначав на державні посади своїх людей і намагався зміцнити власну владу.
Прихильники Вацлава відмовилися з цим миритися й почали збройний опір. Сигізмунд рушив проти них із військом. Саме в охопленій цією боротьбою Богемії розгортаються події Kingdom Come: Deliverance та її продовження. Вацлавові вдалося втекти з полону й повернутися до свого королівства лише восени 1403 року.
На перший погляд, сторони конфлікту зрозумілі: одні підтримують ув’язненого короля, інші його брата. Проте шляхтичі не обирали фракцію раз і назавжди. Вони домовлялися, змінювали союзників і могли служити при дворі того, проти кого раніше виступали. Це добре видно з біографій людей, яких Warhorse зробила персонажами гри.
Особливо показова тут історія Отто III з Бергова. Задовго до подій гри він обіймав високі посади, засідав у земському суді й брав участь у переговорах між впливовими панами. Бергов був досвідченим учасником великої політики, а не випадковим союзником одного з братів. У 1394 році він входив до Пансського союзу, об’єднання впливових шляхтичів, яке виступало проти Вацлава. Водночас із 1396-го Отто був членом королівської ради самого Вацлава. Участь у раді не означала, що колишні суперечності зникли: пізніше Бергов і далі представляв опозиційних панів на переговорах із королем.
Після арешту Вацлава у 1402 році Отто став одним із найвідданіших прибічників Сигізмунда. Той призначив його підкоморієм, високим королівським урядовцем. А 29 червня, залишаючи Прагу, доручив управління країною єпископу Яну Железному та Бергову. Отже, зв’язок Отто із Сигізмундом мав цілком конкретне політичне підґрунтя.
З цієї біографії видно, чому логіка RPG-фракцій тут працює погано. Служба при дворі, опозиція королю та співпраця з його братом могли вміститися в кар’єрі однієї людини. Підтримка Сигізмунда також не доводить особистої ворожнечі Отто до кожного прихильника Вацлава. Проте пояснювати цим конкретні вчинки ігрового Бергова було б натяжкою: їх написали сценаристи Warhorse.
Ян Птачек теж існував насправді. Він був молодим спадкоємцем Ратає, а після смерті його батька маєтками опікувалися пани з Липи. Зберігся документ від 1 лютого 1412 року про суперечку Птачека з Ганушем із Липи. Арбітри постановили, що Гануш має передати Яну замок, місто Ратає та належні до них володіння. Це досить конкретне свідчення того, що знайомі з гри стосунки спадкоємця й управителя мають історичну основу. Рішення навіть визначало термін передачі: чотири тижні. Окремо воно врегульовувало майнові претензії та витрати Гануша на захист Янових володінь. За стосунками двох знайомих персонажів стояла цілком практична суперечка про замок, землі й зобов’язання. Водночас із такого документа неможливо відтворити характер Птачека або його повсякденне спілкування з опікуном.
Реальний прототип був і в Рацека Кобили, пов’язаного зі Срібною Скалицею. Старі чеські літописи розповідають, що під час кампанії Сигізмунда він не сподівався втримати фортецю. Рацек уночі залишив її зі своїми людьми й перебрався до Ратає. Це один із тих епізодів, де знайома гравцям географія безпосередньо перетинається з історичним свідченням.
З Марквартом Улицьким межа між історією та сценарієм ще помітніша. Реальний Маркварт служив Сигізмунду й у 1402 році очолював празькі сили під час кампанії поблизу Кутної Гори. Історик Марек Зеленка зауважує, що саме ця кампанія є його єдиною документально підтвердженою військовою діяльністю. Про попередній бойовий досвід можна лише робити припущення. Масштаб ролі Маркварта у грі значно перевищує те, що дозволяють упевнено сказати джерела.
27 грудня 1402 року Маркварта вбила стріла під час облоги фортеці Сухдол. Отже, у 1403-му, коли відбуваються ігри, його вже не було серед живих. В офіційному матеріалі Deep Silver розробники відкрито визнають цю вільність: заради сюжету Марквартові фактично додали приблизно рік життя.
Ян Жижка, майбутній знаменитий гуситський полководець, залишає сценаристам інший простір для вигадки. Про ранні десятиліття його життя збереглося мало відомостей. У 1378 році він з’являється в документах як свідок, а в 1384-му продає маєток. Далі, записи про його життя зникають аж до 1406 року. Тож саме час дії KCD2 припадає на одну з прогалин.
Така нерівномірність джерел цілком звична. За поясненням архівіста Даніела Коваржа, представники дрібної шляхти могли потрапляти до письмових документів лише кілька разів за життя. Найбільше про Жижку відомо з останніх років, коли він уже командував гуситами. Його пізніша слава не дає нам докладної біографії молодшого Жижки. Warhorse використала реальну людину в погано задокументований період. Тому події KCD2 за його участю не можна автоматично зараховувати до історичних фактів.
Кутна Гора пояснює матеріальний бік цієї боротьби. Королівське місто розбагатіло завдяки срібним копальням; тут працював монетний двір. Після грошової реформи 1300 року карбування празького гроша зосередили саме тут, поруч із багатим джерелом срібла. Назва монети може збивати з пантелику, але її виробництво було пов’язане з Кутною Горою.
Вацлав IV часто бував у місті й облаштував у комплексі монетного двору королівську резиденцію. Таким чином, тут поєднувалися видобуток срібла, виготовлення грошей і присутність двору. На початку 1403 року воно здалося Сигізмунду, який наклав на містян великий штраф і вивіз королівські скарби. Контроль над цією територією означав доступ до грошей, необхідних для продовження війни.
Warhorse будує вигадану історію всередині реального політичного конфлікту. Десь сценарій заповнює мовчання джерел, а десь свідомо пересуває події. За ці рішення можна сперечатися, особливо коли знайомишся з біографіями персонажів. Та студії вдалося пов’язати їх у цілісну картину: суперечка за корону, інтереси шляхти й срібло Кутної Гори пояснюють одне одного та впливають на життя людей навколо Індржиха.
Саме за це роботу Warhorse хочеться цінувати. Історичні постаті тут мають власне місце у світі, який існував задовго до появи головного героя й не обертається лише навколо нього. Гра дає привід придивитися до цих людей, а потім уже самостійно з’ясувати, ким вони були насправді. І якщо після KCD2 хочеться почитати про чеського шляхтича або суперечку за Ратає, то розробникам вдалося зробити для інтересу до цієї епохи чимало.
