Світ, що відродився. Історія катастрофи та нової надії Final Fantasy XIV Online
Аватар користувача
Олександр Мамзуренко

Світ, що відродився. Історія катастрофи та нової надії Final Fantasy XIV Online

Одного дня гравці Final Fantasy XIV зібралися, щоб побачити кінець світу. Над Еорзеєю розколювався місяць, а в офісах Square Enix вирішувалося, чи буде в цієї історії продовження. Розповідаємо, як розробники вписали власний провал у літопис вигаданого світу.

1 січня 2011 року геймдизайнер та продюсер Наокі Йошіда затишно всівся вдома за котацу — традиційний японський столиком із підігрівом. Однак не для відпочинку — навіть після завантаженого робочого дня над ним продовжувало довліти питання: що робити з Final Fantasy XIV.

Місяць тому він очолив проєкт, який мав стати наступним великим успіхом Square Enix, але натомість перетворився на її головний біль. На новорічні свята Йошіді дісталися результати внутрішньої перевірки гри, і що довше він їх вивчав, то масштабнішою виглядала майбутня робота. 

А поки Йошіда ламав голову над тим, як перебудувати масштабну MMORPG, по телевізору йшла передача, де розповідали про черговий кінець світу. Цього разу його нібито передбачили майя, а статися все має вже у 2012 році.

Телевізійний апокаліпсис несподівано підказує цілком практичне рішення: якщо світ усе одно треба перебудувати, можна спочатку влаштувати йому ефектний кінець. Тим більше, Йошіда на той момент розуміє, що принаймні мапи Final Fantasy XIV доведеться створювати заново.

Саме так розробник згодом згадуватиме народження задуму, який назавжди змінить історію гри.

Майже через два роки над Еорзеєю (так називається ігровий світ) нависає червоний місяць Даламуд. Під ним, на рівнинах Картено, сходяться армії, але над полем битви вже розгортається катастрофа, перед якою їхня зброя безсила. Місяць розколюється, і з його надр виривається прадавній дракон Бахамут. Небо спалахує вогнем, руйнування прокочуються Еорзеєю, змінюючи її назавжди. Світ, у якому гравці подорожували, знаходили друзів і переживали власні маленькі пригоди, стає історією просто на їхніх очах.

За цим видовищем стояло рішення закрити першу версію Final Fantasy XIV. Великий провал отримав власний фінал, а помилки розробників назавжди вписалися в минуле їхнього вигаданого світу. Тепер у ньому була катастрофа, яку пам’ятали і персонажі, і люди по інший бік екрана. Попереду чекала відбудова — хоча в офісах Square Enix вона вже давно тривала.

Сьогодні розповімо, як Final Fantasy XIV пройшла шлях від грандіозного провалу до однієї з найуспішніших ігор в історії Square Enix та найприбутковішої частини Final Fantasy, чому її довелося фактично створювати двічі та як кінець світу став початком історії, до якої захотілося повернутися.

Світ, у якому (не) хотілося жити

Задовго до того, як над Еорзеєю навис червоний місяць, у Square Enix непокоїлися через значно буденнішу річ — зміну поколінь консолей.

Final Fantasy XI, попередню MMORPG компанії, створювали з розрахунком на життєвий цикл PlayStation 2. Однак гра пережила ці очікування, а поява потужнішої PlayStation 3 поставила перед розробниками незручне питання. Щоб перенести туди знайомий світ і надати йому відповідного вигляду, довелося б заново створювати величезну кількість графічних матеріалів. Продюсер Хіроміті Танака згодом пояснюватиме: витратити стільки сил на місця, які гравці вже вздовж і впоперек дослідили, здавалося менш привабливим, ніж подарувати їм нові пригоди.

У червні 2009 року ця наступна велика пригода отримує офіційне ім’я — Final Fantasy XIV. Продюсером стає Танака, режисером — Нобуакі Комото: обидва вже працювали над XI. За художній напрям відповідає Акіхіко Йошіда, знайомий шанувальникам за Vagrant Story та Final Fantasy XII, а музику пише легендарний Нобуо Уемацу, який відповідав за музику практично в усій франшизі. За таким переліком прізвищ легко було побачити обіцянку цілого світу, до якого захочеться переселитися надовго.

Для старих мешканців навіть залишили знайомі обличчя. Народи Еорзеї навмисно нагадували раси з XI, щоб ветеранам було легше освоїтися. Водночас команда обіцяла більше свободи. Нова система Armoury прив’язувала клас персонажа до зброї в його руках: змінив спорядження — отримав інше заняття. Танака описував гру, в якій можна вирушити в пригоду самому, приєднатися до групи або опанувати лікування, залежно від того, чим сьогодні хочеться займатися.

У самій Еорзеї минуле проступало крізь теперішнє — такою була сюжетна зав'язка. Головний герой, тобто гравець, володів Відлунням — загадковим даром, який дозволяв бачити давно пережиті події. Те, що для інших давно скінчилося, перед ним знову набувало барв і голосів. Розібратися з природою дару допомагали Мінфілія та її організація «Шлях Дванадцятьох».

Коли в інтерв’ю PlayStation Blog Танаку запитують про ігри, які надихали команду, він не називає жодного стороннього проєкту, який вони спеціально досліджували, і повертається до Final Fantasy XI. Саме від неї розробники хотіли відштовхнутися, щоб створити інший досвід. Він також говорить, що команда слухає MMO-спільноту. Проте головним орієнтиром у цій відповіді все одно залишається власна попередня гра.

Тим часом за межами Square Enix уже виросло ціле покоління мешканців інших віртуальних світів. На початку жовтня 2010 року. Наприклад, за тиждень після загального запуску XIV, Blizzard повідомить про понад дванадцять мільйонів передплатників World of Warcraft. Тож у нової Final Fantasy були конкуренти, з якими її неминуче порівнюватимуть. Красиві персонажі мали переконати людей спробувати гру, але для щовечірнього повернення знадобилося б значно більше.

Згодом Йошіда назве успіх XI однією з передумов провалу XIV. Минулий досвід дав компанії надмірну впевненість, тоді як жанр і потреби його аудиторії змінювалися. Серед причин він також виділить надмірну зосередженість на графіці, брак знань про сучасні MMORPG усередині команди та віру в те, що проблеми можна буде виправити майбутніми оновленнями.

Найвідомішим пам’ятником цим пріоритетам стане звичайний горщик із квітами. На конференції GDC 2014 Йошіда покаже його на слайді та пояснить: приблизно тисяча полігонів — маленьких граней, з яких складається тривимірна модель, — і 150 рядків шейдерного коду. За його порівнянням, стільки ж припадало на цілого персонажа гравця. У предмета, повз який можна пробігти й навіть не озирнутися, виявився напрочуд багатий внутрішній світ.

Один горщик, звісно, не міг потопити цілу MMORPG. Але ця деталь допомагає зрозуміти, як далеко розійшлися уявлення про якість у тих, хто створював Еорзею, і тих, хто прийшов у ній жити.

Восени 2010 року рецензент PC Gamer Том Сеньйор нарахує дванадцять кліків, потрібних для зміни зброї. Саме тієї дії, навколо якої побудували обіцянку вільно змінювати заняття. Між воїном і його наступною пригодою несподівано виростав цілий маршрут по меню.

Ще промовистішою вийшла його спроба купити меч. Гравці продавали речі через віртуальних помічників, які торгували від їхнього імені, але зручного пошуку товарів не було. Доводилося по черзі заглядати до продавців і сподіватися, що потрібна зброя знайдеться в наступного. Сеньйор у своєму тексті описує, як через дві години пошуків здався й купив собі штани. Така от маленька пригода у великому фентезійному світі.

За міськими воротами чекали інші непорозуміння. Як зауважував Кевін ВанОрд у рецензії GameSpot, у грі вже були стайні чокобо — великих птахів, на яких у Final Fantasy їздять верхи, — та причали повітряних кораблів. Однак скористатися цим транспортом на старті ще не дозволяли. Залишалося йти пішки або витрачати на телепортацію повільно відновлюваний ресурс — аніму. Декорації обіцяли більше, ніж світ міг запропонувати.

Навіть бажання просто подивитися, що там за наступним поворотом, не завжди винагороджувалося. Ліси біля Гріданії ВанОрд описував як одноманітні коридори, а сюжетні завдання траплялися надто рідко. Між ними були короткі доручення гільдій, полювання на чергових істот і очікування: на старті ліміт регіональних доручень становив вісім на тридцять шість годин.

Так добрі наміри поступово обростали побутовими незручностями. Свобода вибору заняття вимагала боротьби з меню, велика пригода починалася з довгого пішого тупотіння порожніми локаціями, а пошук нового меча міг закінчитися обновкою зовсім для іншої частини тіла. Щоб цей світ став для когось домом, йому бракувало уваги до простих речей, із яких і складається життя в MMORPG.

Невдовзі до команди прийдуть нові люди. Дизайнер бойової системи Міцутоші Ґондай згодом зізнається, що спершу підозрював двох колег, яких привів Йошіда, у бажанні наглядати за ним. Після всього пережитого з першою версією йому здавалося, що покладатися можна лише на себе. Попереду були місяці роботи, за які ці чужі люди поступово стануть своїми.

А в нових главах історії Еорзеї тим часом відроджуватимуться Великі компанії — організації, що збирали сили міст перед загрозою катастрофи. Гріданія, Уль’да та Лімса-Ломінса готуватимуться зустріти небезпеку разом. Над ними ще майорітимуть різні знамена, але оборону доведеться тримати спільну.

У вересні 2010 року до падіння Даламуда залишалося ще понад два роки, але новий світ уже мав серйозні проблеми з тим, щоб просто існувати. Згодом на GDC Йошіда опише старт гри двома особливо промовистими цифрами: 48 балів зі ста на Metacritic і понад чотириста серверних збоїв на добу.

У фінансовому сенсі проблеми теж виходили далеко за межі невдалих рецензій. MMORPG мала приносити гроші від щомісячної підписки, а Square Enix продовжувала безплатний період для тих, хто придбав гру. Ще в жовтні 2011-го, через рік після запуску, Йошіда лише пояснюватиме гравцям, що колись доведеться ввести підписку. Увесь цей час потрібно було утримувати сервери, випускати оновлення й оплачувати роботу людей. Квитки до нового світу вже продали, але плату за подальше перебування в ньому все ще було важко виправдати.

Спочатку розробники намагалися впоратися звичними засобами. У листопадовому інтерв’ю PC Gamer Танака вибачався перед незадоволеними гравцями й обіцяв оновлення. Він визнавав: чимало зауважень із бета-тестування варто було врахувати ще до виходу, але команда загрузла у виправленні помилок. Водночас продюсер нагадував, що для MMORPG реліз — лише одна з точок довгої подорожі. З цим складно сперечатися. Хіба що пасажири вже почали сумніватися, чи варто залишатися на борту.

10 грудня 2010 року Square Enix публічно оголосила про зміну керівництва проєкту. Танака взяв на себе відповідальність за стан гри й залишив посаду продюсера. Наокі Йошіда отримав одразу дві ролі — продюсера та режисера. Компанія також змінила керівників низки напрямів розробки, відклала запланований на березень випуск для PlayStation 3 і продовжила безплатний період без визначеної дати завершення. До невдалої прем’єри на ПК вирішили принаймні не додавати ще одну.

Частина попереднього керівництва залишилася в команді. Нобуакі Комото, який поступився режисерським кріслом, залишився працювати над грою. Згодом він згадає, що саме йому доручили довести стару версію до кінця. Людина, яка допомагала цьому світові народитися, мала провести його й до останнього дня.

Йошіда також не вважав справедливим покладати всю провину на розробників. За його словами, Комото доводилося одночасно керувати XIV і розв’язувати проблеми інших проєктів компанії, постійно затримуючись на роботі. У провалу були й організаційні причини, за які відповідала сама Square Enix.

Перебудова

Перш ніж братися до змін, потрібно було зрозуміти, що саме доведеться перебудовувати. Основні учасники команди перевіряли гру, збирали проблеми й оцінювали необхідні зміни. 28 грудня вони звели результати докупи. Йошіда відправив колег відпочивати, а сам забрав матеріали на новорічні свята. Саме ці звіти невдовзі опиняться поруч із котацу й телевізійним пророцтвом про кінець світу.

За святами почалася значно менш видовищна робота. Для майбутньої версії Йошіда особисто визначив близько чотирьохсот базових дизайнерських рішень, щоб команда не витрачала час на нескінченне очікування погоджень, а вже деталі віддав профільним фахівцям. Спочатку належало спроєктувати основні системи, а вже потім писати код. Зручність і перевірені жанрові рішення отримали перевагу перед бажанням обов’язково зробити щось по-своєму.

Роботу розділили на два паралельні напрями: одні розробники підтримували й виправляли чинну гру, інші одночасно в таємниці створювали їй заміну — з новими серверами, інтерфейсом і мапами. До проєкту збирали фахівців з інших частин компанії. Просто зачинити двері й повернутися через кілька років із красивою коробкою Йошіда не хотів: усередині залишалися люди, які вже витратили на Еорзею свій час. Їхні персонажі, речі й досягнення мали пережити перебудову.

Поступово змінювалася й розмова з цими людьми. Упродовж 2011 року Йошіда пояснював роботу команди в листах продюсера та на форумі, а восени до них додалися прямі ефіри. Сам план повного перезапуску оприлюднили лише в жовтні. Як пояснював Йошіда, на початку року чергова велика обіцянка навряд чи переконала б гравців. Спочатку їм потрібно було показати зроблене.

А всередині команди навіть перспектива катастрофи могла підняти настрій. Звукорежисер Масайоші Сокен згадував обід із колегами, за яким вони мріяли: от би на все це впав метеорит і дозволив почати спочатку. А потім прийшов Йошіда з приблизно таким самим планом. За словами Сокена, відчуття застою почало відступати. Поки майбутні руїни існували тільки в планах, в офісі вже потроху оживали люди.

До осені 2012 року у старої Еорзеї з’являється точна дата завершення її історії — 11 листопада. Новий світ тим часом лише готується впустити перших учасників альфа-тестування. Між цими двома подіями лежить ще багато роботи, і ніхто поки не може показати гравцям готове майбутнє, зате останній день тепер можна обвести в календарі.

Для людей, які залишилися у XIV, новини про перебудову означали дещо інше, ніж просто появу кращої гри. Попри всі незручності, тут уже були знайомі місця, свої компанії та вечори, які хотілося б повторити. Коли Square Enix запитала, чи варто зберегти доступ до старої версії навіть без перенесення подальшого прогресу, близько 35% учасників опитування відповіли «так». Йошіда погодився повернути сервери після фіналу. Історія світу мала закінчитися, але його мешканцям хотілося ще трохи посидіти разом.

В історії надія теж довго не відступала. Імперський воєначальник Наель ван Дарнус намагався спрямувати Даламуд на Еорзею — континент вільних націй, який імперія намагалася захопити. Гравці перемогли його, проте падіння місяця не зупинилося. Мудрець Луїсуа закликав звернутися до Дванадцятьох — богів цього світу.

Даламуд продовжував наближатися.

В офісах Square Enix жовтень проходив під знаком іншої перевірки. У листі від 5 жовтня Йошіда писав про великі сподівання команди й водночас зізнавався, як нервує перед випробуванням нових серверів під навантаженням. Він уже передбачав, що після початку тестів приблизно на два тижні застрягне в офісі. Перші випробування мали показати, чи витримає нова основа гри зустріч із гравцями. Попереду була й складніша перевірка: чи захочуть вони знову назвати цей світ своїм.

Першого листопада розробники востаннє зберігають прогрес персонажів для перенесення в A Realm Reborn. До фіналу залишається десять днів. Після цієї межі можна буде й далі битися, знаходити речі, перемагати й програвати, але до нової версії ці здобутки вже не потраплять. Останні пригоди старої Еорзеї залишаться на скриншотах, у записах і в пам’яті тих, хто встигне їх пережити.

За цією межею стоїть цілком практична необхідність. Йошіда згодом пояснить: перетворення даних сотень тисяч персонажів для нової гри потребувало близько місяця цілодобової роботи серверів. Поки Еорзея готується втратити свої міста й дороги, розробники готують до переїзду її мешканців. Альфа-тестування вже почалося. Вихід повноцінної гри ще попереду.

На форумі тим часом збирають пам’ятні знімки старого світу. Square Enix оголошує конкурс і просить додавати до скриншотів історії. За однією з умов у кадрі обов’язково має бути персонаж гравця: самих пейзажів недостатньо. Дивно доречне правило для прощального альбому.

А пейзажі дедалі менше нагадують місце, куди хочеться вирушити заради прогулянки. Небо гуркоче, над головами низько проходять імперські кораблі. Даламуд нависає над звичними маршрутами, і до міст вриваються сильні монстри. Навіть повернення за міські ворота більше не обіцяє перепочинку.

Змінюється й голос світу. Над Еорзеєю звучить приглушена, спотворена версія Answers. Знайома пісня ніби долинає здалеку, крізь гуркіт і перешкоди. Її ще можна впізнати, але колишнього затишку вона вже не повертає.

Гравці тим часом роблять те, що вміють: збираються разом і пробують втриматися. Перед головними воротами Уль’ди вони шикують стіну з ґуббу — величезних істот, яких використовують як їздових тварин. Репортер Famitsu, який зафіксував цю оборону 2 листопада, зауважив, що практичної користі від неї небагато. Проте сам ряд цих незграбних велетнів перед міською брамою говорив достатньо: тут ще хтось залишався.

Напади посилюються. За ними стоять ігрові майстри — співробітники, які можуть втручатися в події на серверах. За спогадами Йошіди, вони випускають дедалі сильніших ворогів, а гравці знаходять несподівану відповідь: шахтарі й ботаніки закидають чудовиськ камінням, ненадовго оглушуючи їх, поки бойові класи завдають ударів. На захист міст стають навіть ті, хто зазвичай приходить у гру по руду й деревину.

11 листопада охочих побачити фінал виявляється більше, ніж стара гра здатна витримати. Сервери перевантажуються, людей викидає, спроби повернутися лише збільшують затор. Команда коригує їхню роботу просто під час події, намагаючись впустити якомога більше гравців. До останніх хвилин доводиться боротися з тими самими технічними обмеженнями, через які все й почалося.

Ті, кому вдалося залишитися, чекають кожен по-своєму. На сервері Hyperion гравчиня під ніком Talshara_Blade зробить останній скриншот у Лімсі-Ломінсі: невелика компанія стоїть і дивиться на Даламуд. Пізніше вона напише, що вони чекали чогось надзвичайного.

О восьмій ранку за Гринвічем сервери вимикають.

Тепер фінал переходить у End of an Era — окремий кінематографічний ролик, оприлюднений в інтернеті. Там уже не потрібно встигати з комбо, ухилятися від атаки боса чи шукати шлях назад до друзів. Залишається лише дивитися розгортання масштабної катастрофи.

На рівнинах Картено ще триває битва. Над арміями розколюється Даламуд, і з червоної оболонки виривається одвічний дракон Бахамут. Те, що здавалося місяцем, насправді було його в’язницею. Тепер уламки падають на землю, а дракон заливає її вогнем.

Майстер Луїсуа підіймає посох. Молитви набувають форми: навколо Бахамута змикається магічна в’язниця. На мить здається, що ще можна втримати цей світ.

Та дракон розриває пута.

Тоді Луїсуа звертає свою магію до шукачів пригод. Магія забирає їх із поля битви, вириває з часу, в якому все закінчується.

Старий усміхається.

Екран заливає світло.

Новий світ починається з тих, кого вдалося врятувати.

Світ, що відродився

Світло розсіюється. Під ногами знову є земля, над головою — листя, а між деревами пробивається сонце. Шукачі пригод, яких Луїсуа вирвав із вогню Картено, повертаються до світу, що встиг навчитися жити без них.

Для них минула мить. Для Еорзеї — п’ять років.

Саме так ролик A New Beginning продовжує історію, яку обірвав білий спалах. Воїн світла озирається довкола. На нього чекають нові дороги, старі знайомі й земля, яка ще носить сліди катастрофи. Поки що достатньо зробити перший крок. Світ знову дозволяє це зробити.

По інший бік екрана між прощанням зі старою Еорзеєю та повноцінним поверненням мине трохи більше дев’яти місяців. У Square Enix цей час заповнять тестами, виправленнями й уважним читанням того, що пишуть майбутні мешканці нового світу.

Наприкінці грудня 2012-го Йошіда пояснює відхилення від початкового графіка: команда підвищує якість гри та вносить зміни за відгуками учасників альфи. Дата в календарі більше не мала бути достатньою причиною, щоб відчинити ворота.

При цьому значну частину роботи виконують люди, які вже пережили перший провал. Ще влітку 2012 року Йошіда розповідав, що за межами оновленого керівного ядра склад команди майже не змінився. Перебудова давала їм можливість повернутися до власної гри й нарешті зробити її такою, якою вона мала бути. У цьому новому світі було кому пам’ятати старий.

Наскільки неспокійним виявилося це повернення, добре показує одна червнева ніч. 14 червня 2013 року Йошіда перебуває в Лос-Анджелесі на виставці E3. О другій ночі за місцевим часом починається третя фаза бети, і його готельний номер перетворюється на тимчасовий командний пункт. Сервер входу захлинається від навантаження. Йошіда спілкується з програмістами в Японії та власноруч пише повідомлення про проблеми, щоб швидше пояснити гравцям, що відбувається.

Усередині самої гри картина обнадійливіша. Новий інтерфейс, над яким працювали понад тридцять програмістів, тримається. Люди, яким вдалося зайти, грають. Лише ближче до ранку з’являється можливість перевести подих і роздивитися їхні враження.

Один із відгуків стосується Duty Finder — системи, яка сама збирає групу для спільної пригоди з гравців різних серверів. Когось непокоїть, чи не надто зручною вона вийшла. Після світу, де зміна зброї вимагала дванадцяти кліків, така тривога звучить майже як комплімент.

Гравців, які пройшли цей шлях разом з командою розробки, вшанували унікальними подарунками — їхні персонажі отримали мітку на тілі, а багатьох згадали в титрах. Крім того, мешканці старого світу платять за підписку менше у новій версії гри — назавжди.

27 серпня 2013 року Final Fantasy XIV: A Realm Reborn офіційно виходить на PC та PlayStation 3. А вже наступного дня Square Enix повідомляє про понад 187 тисяч одночасно підключених користувачів і тимчасово припиняє цифровий продаж гри. Сервери не вміщають охочих, доводиться обмежувати вхід і терміново нарощувати потужності. Люди купують нову Final Fantasy швидше, ніж компанія встигає підготувати їм місце.

На презентації з нагоди запуску в токійській Шібуї Йошіда ледве стримує сльози. Він перепрошує за технічні проблеми раннього доступу, дякує гравцям, колегам поруч на сцені й сотням працівників, які не змогли прийти. Розповідає, що команда вже працює над наступними оновленнями та доповненнями. У цієї миті, на яку вони так довго чекали, виявляється зовсім мало вільного часу.

Поступово стає зрозуміло, заради чого люди намагаються пробитися крізь черги. Нова XIV пропонує зрозуміліший інтерфейс, зручніший спільний пошук пригод і світ, у якому є чим зайнятися. PC Gamer, який колись поставив першій версії 30 зі 100, тепер оцінює A Realm Reborn на 79. Рецензент Кріс Терстен усе ще критикує повторювані заняття, необхідні для прогресу, але відзначає бойову систему, керування та можливість розвивати різні професії одним персонажем. У нової гри залишаються недоліки. Тепер їх можна обговорювати після вечора, який хотілося провести в Еорзеї.

А восени з’являється відповідь, яку вже можна покласти перед акціонерами. На брифінгу 6 листопада Square Enix звітує: до кінця вересня продано приблизно 1,45 мільйона копій, а на момент звіту кількість платних користувачів перевищила 600 тисяч. Історичний максимум Final Fantasy XI становив 550 тисяч. Молодша гра, яка так довго жила в тіні попередниці, нарешті вийшла за її межі.

Це вже було більше, ніж цікавість до гучного перезапуску. Люди погодилися платити, щоб залишитися. Місяці перебудови, розмов із розчарованими гравцями й роботи над власними помилками поверталися до команди у вигляді заселених серверів і нових пригод.

Любові до гри вистачило на те, щоб витримати її провал. А роботи, яку в цю любов вклали, — щоб повернути їй майбутнє.

***

Листопад 2026 року. Від перезапуску минуло тринадцять років, і команда знову готується суттєво змінити Final Fantasy XIV.

На 23 лютого 2027-го запланований вихід Evercold — шостого доповнення, яке поведе Воїна світла до скованого кригою світу й розгорне наступну велику главу Godless Realms, нової саги гри. Попереду знову незнайомі землі, супутники й небезпеки, з якими самому краще не зустрічатися.

За масштабом заявлених змін Evercold претендує на найбільшу перебудову ігрових систем із часів A Realm Reborn. Поряд зі звичним варіантом бою Reborn з’явиться Evolved, покликаний виразніше підкреслити особливості кожної професії. Зміняться правила отримання нагород і розвитку спорядження, розширяться можливості налаштування персонажа. Світ, який колись урятували, навчившись слухати гравців, знову пробує пристосуватися до того, як вони хочуть у ньому жити.

До кінця жовтня 2026 року у XIV зареєстрували понад 35 мільйонів акаунтів. Ще 2021-го вона стала найприбутковішою грою в історії Final Fantasy. Колишній головний біль Square Enix давно перетворився на одну з її найбільших історій успіху.

Над Еорзеєю ще збиратимуться хмари — без цього її мешканцям швидко стало б нудно. Але тепер за ними хочеться побачити наступну пригоду.

І домовитися з друзями, о котрій зустрічаємося біля Головного Етеріту в Новій Гріданії.